Галочка

Галочка виросла на валізах: Лісабон, Рим, ліцей у Лозанні, Париж, Белград. Її мати-графиня досі живе десь у 1913 році й говорить французькою та російською, а сама Галочка в 1946-му грає Гіндеміта в напівзруйнованому Мюнхені, у будинку над Ізаром, що заріс шипшиною. Українкою вона стала не з народження і не через соняшники: для неї Україна — «драпіжний птах», неспокій, яким таврований цілий рід «безґрунтян». Колись, у 1938-му, вона втекла з дому з поетом Миколою Іриним на Карпатську Україну і досі твердить, що романтики в тому не було. Тепер американський лейтенант пропонує їй візу й нове життя за океаном, багатий Божок — безмежну відданість, а кузен-оповідач, якого вона зве Енеєм, — свою мовчазну любов. Вона сміється, грає в чотири руки й нікому не відповідає. А потім на порозі знову з'являється Ірин. Що обрати людині без батьківщини: безпечну Америку чи дорогу, яка, можливо, веде до смерті? І чи можна втекти від минулого, якщо воно щоразу повертається? Відповідь ви почуєте від неї самої.