Софія Яблонська

Як можна, як можна діяти зло, коли небо таке сине, повітря таке ясне й сонце таке золоте! Ну як же можна сумувати, хмурити чоло, плакати, коли краски такі ясні, такі веселі, коли сонце спиває сльози, а краса всім кидає свої рожеві усмішки?!

Весело тут і так ясно, що хочеться стати навколішки, простягнути руки у небо і поклонитися богові-сонцю.

На його думку, европейська жінка й ноги може показувати до колін, і обличчя своє всім мужчинам відкривати, і всміхатися до них, а навіть курити папіроски, але в шахи грати, до нього вона нездібна.

Я стала пояснювати йому ріжниці між нами та руськими, нарисувала мапу України та її сусідніх країн, щоб він краще зрозумів її положення, врешті, сказала я, що нас є біля сорока міліонів та що Україна півтора разів більша за Францію. Ці всі пояснення я знаю краще як молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям, що нічого не знають про наше існування.

Найулюбленіша їх [арабів] розвага це слухання оповідань.

Араби фанатичні, примітивні, безжурні діти! Єдина їх мораль — це: викрасти у життя якнайбільше радощів, завдати собі якнайменше труду та не вірити в іншого бога як Аллаха та його пророка Магомета.

Першу річ, що заложили тут європейці, були каварні та публічні доми; потім вони позабирали в арабів усі будинки в центрі міста, споганили їх деревляними меблями, на стінах понамальовували написи: «Готель Модерн», «Готель Централь», а потім узялися за використовування арабського багатства. Болить мене нужда арабів, їх зламані гордощі, їх упадок і неміч.