Золотоморе

Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світлапоторгані. Приїхали посли з золотоморя.Квартет долонь — два спутані акорди. Мряки мітли.В червоний ягід дощ вїзджає білий кінь. Про зорі

мовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла.Колись давно співала неня про золотоморе,підводне царство, де ночує сонце в білих віллаху зливі світла. Їде віз — колеса сьомизорі.

Це відїзд дня. Струна долоні грає. Тихне в стиску.Червона молодість малини звільна попеліє.Поволі входиш в сон, немов вертаєшся в колиску,перина моху на постелі лісу. Тіні віял.

В устах зорі тростина флейти. Ніч квітчає чолазаконам при́страсти слухняні. Дуб святий. Мчить ланя.Лежиш на хутрі ночі тепла й вірна. Мудре коложиття довершено. За смерть сильніше лиш кохання.

24. травня 1936.