Заклик

Я не можу відсунути одважливомоїх бентежних жада́нь.Хто, хто на мене гляне зневажливо,свідок ганебних упадань?

Хто, хто зрозуміє прагне́нняі душі катакомбну журбу?Я не давав завчасно попередже́нняі не виявляв злобу.

До пестощів серце звиклоі скільки виникло вулканічних гір!Ах мені дуже, дуже прикрощо усувається світовий ефір.

Що було ясним — стає несталим і чорним.Не вдовольнить же спокій юрби.Я не хочу буть лагідним і апріорним,не ухиляюся від боротьби.

Гей, підходьте, чемпіони і королі, —всі, всі, що визнані за геніїв! Як порожньо, порожньо на землі…Мені набридли поети надхненні!

16 — IV. 917. Владівосток.