Єсть квіти такі, що ніколи не квітнуть…

Єсть квіти такі, що ніколи не квітнуть,Що завжди сумують з слізьми на очах,Гойдаються журно і плачуть по сонцюІ дивлються в небо з докором німим. А вигляне сонце, засяє над світом,Вони усміхнуться кріз смуток йому,І важко зітхають і тихо шепочуть:„Ах, сонце! чому ти раніш не зійшло?!“ І ти, моя квітко, тим квітам подібна...Глянь — прапори мають в народніх рукахІ дзвони сміються, і волю вітають,А ти, мов черниця, на цвинтарь ідеш.