Вірність

Від сонця свят і непогоди буднів,Щоб не змінилися безцінні фарби,В твою скарбницю я складаю скарбиЯкі дає мені — моє полудне.

Скарбницю ту ти залишив безжурно,А я сховала у глибокий спокій,Де інших пристрастей рвучкі потокиЇї не змиють у годину бурну.

Приходять люди й золоті поривиДають за скарби, що господар кинув, —Та я не хочу за найвищу цінуВіддати те, чим володіє Привид.

Так часом хтось у невимовній вірі,Яку не вбити ні рокам, ні втомі —Пильнує квіти у порожнім доміІ сум кімнат самітним кроком мірить.

Перед вікном — шумлять, шумлять тополіІ захід сонця — мов кривава рана,А на столі розкрита книжка Пана,Що може не повернеться — ніколи.