В вагоні
Іван Франко Мов сполохана, без тями,Та земля з під моїх нігУтіка — стовпи, смерекиГонять, тільки миг-миг-миг.
Наче полотно простертеВелитенськая рукаВраз стяга, так лан за ланом,Сад за садом утіка.
Тільки я стою та зорі,Що високо там горять,Не втікають, мов на доказ,Що є в світі стійкість, лад.
І сміються вічні зорі,Іронічно миготять:„Ми і ти! — неправда? — доказ,Що є в світі стійкість, лад!“
Видання 1922 року
Текст за виданням: Зівяле листя, Львів: накладом Українського педагогічного товариства і спілки, 1922. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.