В магазині квіток

В великому місті в роскішну теплицю Дівчина прийшла́ молода,Бо серцем почула весну́ чарівницю, Шуміла весняна вода.

І ледве струмки́ задзвеніли співочі, Пташки́ заспівали дрібні́, —Вчувались дівчи́ні веснянки дівочі, Ввижались діброви рідні́.

І ледве натуру зо сну зімово́го Збудив поцілунок весни, —Дівчина запра́гнула рясту дрібно́го, Їй про́ліски снились ясні́.

Тепер вона тут, в сій роскішній світлиці… Ох, що се так серце стиска́?Як душно, як тісно, немов у темни́ці! Сей пах мов отрута яка!

В теплиці між кві́тами скрізь похожає Гурток панночо́к і пані́в.Дівчи́на круго́м погляда, уважає, І по́гляд єї посмутнів:

Все квіти роскішні.... Дівчи́на зітхнула, „Чим можу панянці служить?“

Зненацька чийсь голос дівчина почула, — То кра́мар паничик біжить.

„Чі є в сій теплиці весняниї квіти?“ Питає дівчи́на його́.„А як же! є різні, — чим маю служити? Тут можна набути всього́:

„Ось є гіацінти, нарціси і рожі, Азалії є запашні,„Конва́лії свіжі, фіялочки гожі“.... — „Ні, про́лісків треба мені“....

Здивовано глянув панич; зашарі́лось Дівчи́ні обличчя бліде́.„То панночці про́лісків простих схотілось? „Йіх в місті немає ніде!

Тут только садо́ві квітки.“ — „ Дуже шко́да.“ — І вийшла дівчи́на смутна́.„Тут мійські роско́ші! тут мійська виго́да!“ Вертає до дому сумна́.

Зустрілась їй жінка, на плечіх похилих Несе щось, убога така.— „Чі купите, панночко, проліскїв білих?“ — Тремтить із квітками рука.

— Звичайне! А звідки, я вас попитаю, Взяли ви сі квіти свої? —— „Та сила ж квіто́к тепер всюди по гаю! Се тут“.... Та не чула йійі

Дівчи́на. Згадала околиці рідні: Скрізь квіти, ряст, я́сна роса́....На про́ліски білі, на квіти лагідні Скотилася тихо сльоза....