To be or not to be?…

Стій, серце, стій! не бий ся так шалено.Вгамуй ся, думко, не лїтай так буйно!Не бий крильми в порожньому просторі.Ти, музо винозора, не слїпиМене вогнем твоїх очей безсмертних!Дай руку, притули мене до свого лона.Тобі я віддала усе, що ма́ла,Подай менї великую пораду. Дивись: навколо нас великі перелоги,І дикі пущі, і високі кручі,І темні, тихі води. Подивись:Шляхів нема, а тілько де не деПоплутані стежинки йдуть на безвість.Он люде — мало їх — оруть ті перелоги,Он з пущі ледве чутно стук сокири,З високих круч луна' орлиний клекіт,Лиш тихі води все стоять мовчазноІ тілько часом камінь з круч зірветь ся,Впаде і кане в темних, тихих водах, —Розійдеть ся і зникне круг тремтячий. Скажи менї, пораднице надземна,Куди менї податись у просторі?Чи маю я здійняти срібло-злотоЗ своєї лїри і скувати рало,А струнами сї крила привязати,Щоб тїнь не падала на вузьку борозну,Зайняти постать поряд з тими людьми,Орати переліг і сїяти, а потім —А потім ждати жнив, та не для себе?Чи може кинутись туди, у пущу,І в диких нетрах пробивать дорогуЗ сокирою в руках і з тонкою пилою,Поки який гнилий, великий стовбурВдаде й задавить серед темних хащів? —

Чи може злинути орлицею високо,Геть понад кручі, у простор безмежний,Вхопити з хмари ясну блискавицю,Зірвати з зірки золотий вінецьІ запалати сьвітлом опівночі?А що́, коли те сьвітло миттю згасне,Як метеор, і темрява чорнїйше,Страшнїйше здасть ся, нїж була ранїйш?А що́, коли не стане в мене сили,Вогонь обпалить крила й я впаду,Неначе камінь, що зірвав ся з кручі,Туди, у темні води в глибиню,В холодну тишу, і недовго будеТремтїти круг на площинї води? Мовчиш ти, горда музо! тілько очіСпалахнули вогнем, барвисті крилаШироким по́махом у гору здійнялисьІ сплеснули… О, чарівнице, стій!Візьми мене з собою, линьмо разом!

10/IX. 1896 р.