Строфи
Іван Франко 1.
Пурпуром сонічко сходить,Пурпуром криєть ся в морю;Так будь і ти все спокійнийВ щастю і в горю.
2.
Мужню силу хоч похилить горе,Та не зломить, в підлість не поверне;Так і свічку хоч схили до долу,Свого світла в низ вона не зверне.
3.
Обрубане дерево знов зеленіє,І місяць із серпа знов повний стає;Се бачучи, чесні не тратьте надії,Хоч доля гнівная вас гонить і бє.
4.
Не цураєть ся правди мудрець,Хоч вона й з уст дитинячих буде, —Так як в ніч, коли сонце зайшло,Каганця не цурають ся люде.
5.
Добру науку приймай,Хоч йійі і від простого чуєш;Злої ж на ум не бери,Хоч би й святий говорив.
6.
Хто має мудрість, а з неїБлижнім не хоче вділити,Той має скарб многоціннийВ міх шкуратяний зашитий.
7.
Мудрість захована,Золото в скриткуОднаковісінькоСуть без пожитку.
8.
Дурний, хто помилок лякаючисьНе сміє брати ся до діла, —Так як би я не йів лякаючись,Щоб кришка в голосницю не влетіла.
9.
Не пливе супроти вітруЗапах цвітів і кадила, —Але йде по всіх усюдахДобра слава, добрі діла.
10.
Навіть той, хто в призначене вірить,Всеж трудити ся мусить постійно;Аджеж бачиш і сам, що без трудуНе горить і сухеє поліно.
11.
Не звикай утертими стежкамиЙти за другим сліпо як у дим,Бо як стануть пастухи вовками,Треба вівцям пасти ся й самим.
12.
Бережи маєток про чорну годину,Та віддай маєток за вірну дружину;А себе найбільше бережи без впину;Та віддай майно і жінку й себе за Вкраїну.
13.
Гість, дитя і цар і жінкаМають всі один звичай:Є що, чи нема — байдуже,Йім усе лиш дай та дай.
14.
Хто духом низький, не мішай ся там,Де є високих трони;Таж чобота на голову ніхтоНе надіва замісць корони.
15.
Тай глупі ж ті богатирі,Що люблять спать на подушках!Я спав лиш на однім пері,І твердо так було що страх!
16.
Щасливий той богач подвійно:Піч повна дров, огонь горить, гогоче;А в мене лиш одно поліно,Тай те горіть не хоче.
17.
Отрута є зле вивчена наука,Отрута є нестравлена йіда,Для бідних трута — взаїмна порука,Старому трута — жінка молода.
18.
Скупий не пан своїх засіків повних,А сторож і приставник і невольник.
19.
Книги — морська глубина:Хто в них пірне аж до дна,Той хоч і труду мав досить,Дивнії перли виносить.
20.
Хто власного ума не має,То з книг не вийде ум йому;Хто є сліпий на обі оці,То що по зеркалі йому?
21.
Клонить ся дерево плодом обтяжене;Чесний, розумний, і ти так клонись!Висохле древо, безмізкії головиЗломлять ся, та не похилять ся в низ.
22.
Великі дерева шануй,Що плід дають і в спеку тінь;А як і плід часом хибне,Чиж тінь сама не є добром?
23.
Мухи сідають на ранах,Пчоли на квітах пахучих;Добрий все бачить лиш добре,Підлий лиш підле у других.
24.
Як військо скликає труба,Так ангелів божих скликаютьСердечні слова.
А в гуслі та флети де граютьІ брата осуджують — тамПриховок чортам.
25.
Лихвар і пяниця,Се два побратими:Сам чорт побратимствоЗвязав поміж ними.
26.
На двоє сотворено Богом вино:Розумним на радість, на згубу дурному;Богацтво — на двоє теж дане воно:На добро милосерним, на згубу скупому.
27.
Як від лютого Татарина,Що шаблюкою маха,Всі тікають безоружнії,Так тікай ти від гріха.
28.
Хто з всіми добрий хоче буть,Той швидко втратить добрий путь.
Не може при добрі той жить,Хто хоче злу й добру служить.
Бо хтівши догодить обом,Він швидко стане зла рабом.
29.
Від слона на тисяч пядей,Від коня на сто тікай,Від вола на десять пядей,Зла й на очи не видай
30.
Як метіль прошумить,Так загине за митьЗлий слезами людськими годований,Щезне й слід весь по нім…Але добрий, се дімНа скалі віковічно будований.
31.
Як запорохи чоловікЗнести не може у очох,Так гордости в душі людськійНе зносить Бог.
32.
Хоч би й мертвого міг гнівливий воскресить,
То Бог його за гнів єго відкине;
В гнівливе серце помисл злий як нетля в світло лине,
Сама згорить, а світла не згасить.
33.
Хочаб ти і муки тяжкі потерпів,А брата свойого не любиш,То всеж ти на вічне житє не доспів,Лиш дармо дочасне загубиш.
34.
Як та опука від скалиВідскакує відлого,Так кривда людська все падеНа кривдника самого.
35.
Огневи, що ліси палить,На поміч вітер ще спішить,Та каганець він загасить.
Так сильний сильного скріпля,Король ратує короля,Слабого ж топче і валить.
36.
Наче віз без колісНе покотить ся до суду,Так своєї судьбиНе дійдеш без праці й труду.
37.
Молодість у бідности,Без мами дитина,Старість у бездітности —То гірка година.
38.
Ти сто людей побив у боюІ тим пишаєш ся, герою?Ось сей лиш власну пристрасть поборов,І над тобою він горою.
39.
Купа дров і жура —Що з тих двох тяжше є?В дровах труп лиш згара,А в журі все житє.
40.
Хоч би все небо папером було,Хоч би все море чорнилом було,Зорі б на пера всі перекувать,Ангели б сіли там пірєм писать,То не списали б — так мудрий прорік —Мудрости божої в вік.
Видання 1898 року
Текст за виданням: Мій Ізмарагд, Львів: З друкарні пар. Ст. Манецкого і Спілки; накладом товариства «Академічна Громада», 1898. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікісховище.