Що мені з того, що сонце весняне…

Що мені з того, що сонце веснянеДивно засяє в проміннях ясних, —Людність з ним разом сміятись не стане,Здавлена щемками дум крижаних.

Що мені з того, що жайворон в поліБуде про волю, про небо дзвонить, —Людність не зірве кайданів неволі,Людність не стане по людському жить.

Що мені з того, що в квітах роскішнихБуде цвісти і пахтіти земля, —В тпх-же сльозах і стражданнях невтішнихЖурно дзвенітиме пісня моя.

1905 р.