Русокосою оточила

В моїй душі — Уітмен і Стріндберґ.Русокосою оточила.Я знав, що вона любить буйність і вітер —жить мені, взнав, далі не сила, не сила.

Очі моїзнов опромінює сутінь фоном безбарвним.Завтра. Не буду я завтра бачить її.Може так хочу. Може так треба. Бо в грудні я бавлюся травнем.

На душу свою я насунув фіранки.Тиху лямпадку свічу у кутку.Вечора хочу! А в серці все ранки —ранки, і ранки в моїм затишку.

Куди я подінусь від улиці звуків?Куди заховаюсь од сурм і сірен?В кімнаті — ґазели, романси, мазурки, —і я, і вона — не оден, не оден!

В душі моїй холод. Зневага. Стріндберґ.Усе найсвятіше злилось у канкан.І зорі, і люди — весь світ в мені вимері я погасаю від танучих ран.

8 — XI. 916. Владівосток.