Русалка

Поема в народному стілю.

I

Коло річки, у садочку Маленька хатина, —У хатині чорнобрива Молода дівчина.Що-ве́чора, як зіронька До місяця сходить,Молодая дівчинонька В садочок виходить.То-ж виходить сама з хати У ясную нічку, —А тим часом козаченько Перепли́не річку;Як приверне к береже́чку, Човночок привьяже, —Укло́нить ся дівчиноньці, „Добри́-вечір“ скаже.По садочку собі ходять, За руки візьмуть сяРозмовляють та радять ся, Коли поберуть ся.„Ой коли-ж ми поберемось, Дівчинонько роже?“— У о́сени, козаченьку, Як Бог нам поможе!У коханій розмовоньці Швидко ніч проходить,

Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить…Сіда хлопець у свій човник, Та бере весельце;Стиснув ручку, махнув веслом, „Прощай, Ксеню, серце!“

II

Осінь надходить, літо минає,Вже-ж за дівчину козак не дбає.Вже старостоньки скрізь похожають,Ксенину-ж хату вони минають.Йдуть до сусіда в новую хату, —Сватають в його дочку багату!…Чує Оксеня смутну нови́ну, —Що свата' милий іншу дівчи́ну;Уже сьогодні їх заручають,А через тиждень і повінчають…Наче байдужа дівчина ходить, —Вийде-ж в садочок тай сльози ронить.Рушнички шиті лежать у скрині, —Вже не клопочуть вони дівчи́ни!В журбі та в тузі тиждень минає, —По селу-ж ходить та „молодая“;У кожну хату вона вступає,На дівич-вечір дружок збірає;І до Оксені заходить в хату, —То-ж на весілля її прохати:— Прошу, сестрице, тебе, голубко,За старшу дружку до мене, любко!— Не можу серце!… я-б і радніша;За дружку в тебе хай стане інша!— О так, сестрице! о так мовляєш!Певно, мене ти більш не кохаєш! —— Не гнівайсь, серце, за мої речі…Прийду сьогодні на дівич-вечір!

Тебе, сестрице, я не забуду, —За старшу дружку у тебе буду. —(Згоди́лась, прийде, хоч тяжко дуже.Вдасть перед милим, що їй байдуже.)Йде́ молодая весела з хати, —Смутна Оксеня випроважати…

III

У суботу в молодої Та великий збір,Тож сходять ся подруженьки До неї у двір.За столом вже молодая Сіла на посад,На лавочках всі дружечки Посідали в ряд.Старша дружка жалібної Почина співать, —Виспівує, і на очах Слізоньки тремтять.„Червоная калинонька, А біленький цвіт;Ой чи не жаль тобі, Галю, Молоденькіх літ?“…„Ой час-пора, отець-мати, Поблагословить,Ой час-пора молоденькій Та гіллячко звить!“І гіллячко і віночок Вже вити пора,А іще-ж то барвіночку Для вінка нема!Старша дружка по барвінок До дому піде́,Бо кращого барвіночку Немає нігде.

Пішла з жалем дівчинонька Та у свій садок,Щоб нарвати барвіночку Іншій на вінок;Рвучи його, журливую Пісеньку співа',За сльозами ледве може Вимовлять слова:„Барвіночку мій хрещатий, Зелений, дрібни́й,Ой я-ж тебе викохала Хороший, рясний!Я-ж садила, поливала Тебе на весні,Я-ж думала, на віночок Здаси ся — мені!Здав ся тепер, барвіночку, Не мені, другій, —Бодай би зсох, бодай зовьяв, Барвіночку мій!“…То-ж нарвала барвіночку Віночок звила́,Походила по садочку, Над річку пішла.Подивилась у водицю На личко своє,Тихо, тихо промо́вила: „Горенько-ж моє!Вродо моя хорошая, На що ти цвітеш?Без доленьки на сім світі Марне пропаде́ш!Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама…І коханнє зневажене, Дружи́ни нема!Забув мене мій миленький,

Іншу полюбив,І на віки мою долю Та й занапастив!То-ж він завтра із другою Піде під вінець…А я собі під водою Знайду вже кінець!“Промовила теє слово, Стала на горбок…Нема, нема дівчиноньки, Лиш плавле вінок.

IV

Вже-ж минули з того часу Аж три довгі роки,Як втопилась дівчинонька У річці глибокій.Гула всюди тая слава, Та вже перестала,А дівчина під водою Русалкою стала.Та не має русалонька І там супокою,Не втопила свого лиха Навіть під водою!Чи таночок з русалками При місяцю водить,То все їй той козаченько З мислоньків не сходить.Або сяде, чеше коси У темному гаю,Єї-ж думка круг хатини Милого вітає.Всі русалки, мов рибоньки Веселиї грають,А у неі завжді хмари Чоло укривають.

Тілько-ж то їй і розваги, — Як молодик зійде, —Проти хати миленького На бережок вийде;Вийде, ходить по бережку, Тихенько співає,Чи не вийде милий з хати, — Усе виглядає:А як зайде місяченько, — Почина' світати, —Тихо пливе русалонька В підводні палати.

V

Як на весні починає Крига розтавати,Збірають ся русалоньки До моря гуляти.Пливе з ними й та дівчина, Гуляти до моря, —У чужий край у далекий, Тікати од горя…Не втече пак! ніщо єї Вже не розважає,Навіть і там, в чудовому Південному краю.Єі се́стри на дні моря По пісочку ходятьШукать перлин, та коралів, І таночки водять,Веселиї, безжурниї, Ті легки таночки!То грають ся із рибками, То роблять віночки;Вона-ж сидить геть окроме, До їх не вступає, —

Та безкраї свої думки Думає, гадає.Дожидає, коли з того Хорошого краюПовернуть ся русалоньки До рідного гаю.Діждала ся, вертають ся Русалки до дому,В темну нічку серед бурі, Блискавиці й грому.Тай у серці в русалоньки Спокою не має, —І грім отой немов її Трохи розважає.Вернула ся, а тим часом Вже й літо настало,А там жнива, бо і жито Поспівати стало.І виходить русалонька В поле виглядати,Чи не вийде єї милий На лан жита жати.Вийшов милий з дружиною На лан жита жати,І дитинку під копою Положили спати;А сами серпи побрали І постать займають,Та в двох собі лагідненько, Любо розмовляють.На ту пару русалонька Тілько подивилась,Змінила ся у личеньку За серце схопилась;Потім знову подивилась, Промовила тихо:

Побрав ся ти, козаченьку, Та на своє лихо!Не за́вжді там буде щастє, Де твоя хатина, —Зостануть ся сиротами Жінка і дитина!Будеш знати, козаченьку, Як русалка любить,Скоро-ж тебе те кохання З сього сьвіта згубить!“Те мовляла, одпливала, У свої палати,І милого не ходила Більше виглядати…

VI

Стала слава на все село, Стали поговори, —Все за того козаченька Що чорнії брови.Ой казали, говорили По всім селі люде:„Та вже з того козаченька Нічого не буде!Як день божий, смутний ходить Та думку гадає,Та що ночі йде над річку, До темного гаю“.Славлять люде — і дружина Журить ся, бо знає,Чого́ милий у гай темний Що-раз доходжає.То в гай ходить, то в садочок, Де жила дівчина;Бачить мила й знає добре,Чия то причина…

Не вважає козаченько На ті поговори,В його серці туга вьєть ся, Та лютує горе.Пішов якось у садочок У місячну нічку,Походив там коло хати, Потім в гай над річкуПішов, ходить бережечком Та думку гадає,Все дивить ся на річеньку, Очей не спускає.В той час вийшла русалонька Трохи погуляти,Потім сіла коло річки Косоньку чесати;Побачила козаченька, Неначе зраділа,Усміхнулась, — лиш на личку Щось дуже збіліла.Ходить смутний козаченько, Та думку гадає,А русалка чеше коси Та пісню співає:

„Любий козаче, чого ти ходиш Смутний по темному гаю?Слухай, козаче, пісьню русалки, — То-ж я для тебе співаю!Ой, чи забув ти, серце козаче, Пісню, що мила співала?Ой чи забув ти тую дівчину, Що тебе вірно кохала?Коли забув ти, чого-ж ти ходиш, Дивиш ся пильно у воду?Наче шукаєш у тій водиці Згублену милую вроду!

Ох, не забув ти, серце козаче, Пісні, що мила співала!Ой, не забув-же тої дівчини, Котра так щиро кохала!…Як не забув ти, — ходи до мене! Я твоя першая мила!Зраду забуду, любити буду Тебе, як перше любила!Я вже не тая, що була перше, (Лиш не забула кохати!)Я вже русалка — і під водою Маю осяйні палати:В мене палати кращі од царських, Із дорогого кришталю,В мене віночок з чистого злота, З перлив дрібних та коралю:Все те для тебе дам я, козаче, Тії палати й віночок,Всіх зберу по́друг, будем для тебе Лехкий водити таночок.Любий козаче, йди-ж ти до мене! Я твоя першая мила,Зраду забуду, любити буду Тебе, як перше любила!“

Козак слуха тую пісню, Слуха, умліває, —А русалонька до нёго Руки простягає.Біжить милий до русалки, Тай не добігає,Бо із річки — русалочок Юрба випливає;Обступили козаченька, В гаю залунало, —Наче крик, неначе регіт, — Далі тихо стало…

Тихо, тихо, з неба сьвітить Промінь місяче́нька,Сидить тая русалонька Біля козаченька.Похолонув козаченько, Не чує, не баче,Як над ним єго кохана Вбивається, плаче:„Чи се-ж тії карі очі, Що я цілувала,Чи се-ж теє біле личко, Що я милувала!Ой чи се-ж той козаченько, Що я виглядала?Вже-ж не гляне він на мене, — Дарма виглядати!Вже-ж моєму миленькому Світа не видати!Не озветь ся до своєї Любоі дівчини, —Він німий лежить, холодний, З моєі причини.Ой, забула-б я, мій милий, І горе і зраду,Лиш устав би ти у мене, Дав мені пораду!Нещаслива годинонько, Що-жя наробила?Ой, на що́-ж я свою долю Тай занапастила!“

І знов тихо; — з неба сьвітить Про́мінь місяченька,Ломить руки русалонька Біля козаченька.