Вірш
Привітання життя

Привітання життя

Богдан-Ігор Антонич

Привітання життя

І день і вік однаково минають. Не задержатьнам хвилі. Кожна мить знов родить другу митьі перша в другій спить, обі у третій та, як вежа,час виростає й меж не має й нас німить.

Так на минулого й майбутнього раменахповішено, мов плахту, долю нашу.Ми — ланцюга поодинокі звена,ми — відтинок малий зі стрічки часу.

Це наших днів звичайна тут дорога;не падає ніщо до безвісти води.Віддати треба нам життю щомога,а треба кожному ще поки молодий.

Тепер ще квітка дійсности надією цвіте,не кидає ще тіні дерево зневіри.Хоч знає, що морози, серце вірує протеі ліктями ужитку правди ще не мірить.

Для молодих плечей легкий є неба вюк,в одноманітности не явиться нам позіх.О, не словами уст, але словами рукспівати будем пісню на життя порозі.

Вітай життя! Що біль даєш і щастя і красуі сум і горе. В мені юний пал не вмер ще.Вітай життя! І на привіт тобі я понесумяке та в панцер крицевий закуте серце.

Видання 1931 року

Текст за виданням: Привітання життя, Львів: Видавнича спілка «Діло», 1931. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.

Про цей вірш тут ще нічого немає