Праліто

I

Впливаємо в соснове море,в сосновий шум, сосновий спів.Над нами небо неозоре,над нами дах струнких верхів,над нами віддихом глибокимпарують оліясті пні.

І чуєш, як під твоїм крокомзростають зела запашні.

Тут не бажаєм більш нічого —обкутатися мохом сну,в прапервісний природи морок,в прадавню впасти глибину.

Хай в нашім тілі, наче в соснах,густа живиця закипить.Хай в наші жили зелень млоснаі полум'я спливе й блакить.

II

Вростем y землю, наче сосни(лопоче лісу коругов).Наллється в наші жили млоснийрослинний сік — зелена кров.

Корінням вгрузнуть ноги в глину,долоні листям обростуть.А бджоли до очей прилинутьі мед, мов з квітів, питимуть.

Уже не кров — важка оліяв затвердлих ядрах набряка.Немов малина, спіє мріясолодка, пристрасна й п'янка.

Кущем черленим край дорогиростеш у шумі тишини.Лиш олень — самець струнконогийполохливої шука сарни.