Поезія

В житю, мов на шляху лиць сотні стрічаєш,Та в поспіху йіх безучастно лишаєш.

Часом лиш попадесь лице характерне,Що взір по неволі до себе приверне.

Зирнеш, заговориш, і стиснеш за руку —Найблизша хвилина приносить розлуку.

Та довго ще в тямці відтіль і відсільНераз визирає приязний профіль.

Та де з ким тіснійше злучив тя шлях доліЧи в бою, чи в праці на рідному полі.

Живеш поруч него, смієш ся і плачеш,Здаєть ся, всі думи в душі єго бачиш.

Здаєть ся, все ясне, і гнів єго й ласка, —Аж глянеш пильнійше: все маска і маска.

Лиш маску ти знаєш, єі ти любив,Що криєсь за нею — і хтож се зглубив?

Часом лиш припадок ту маску відхилить, —Зирнеш і жахнеш ся: Чи взір мене милить?

Чи знав я сю постать, чи бачив уже?Лице мов знайоме, та зовсім чуже!

Профілі і маски — ось поле розлоге!Ось все, що дає нам житє наше вбоге.

І вбогі жилиб ми, понурі як мари,Якби не поезіі дивніі чари.

Вона ті профілі хапа на лету,Дає йім безсмертне житє, теплоту;

Всі маски свобідно вона відхиляє,І в душах, мов в книзі вигідно читає.

Укритеє щастє, мов мати дитинуВона обгортає у теплу ряднину.

Незриміі сльози, що плаче душа,Вона поцілуєм своім осуша.30 марта — 1 апр. 1893.