Пісня про чорні лаври

Насущний хліб надхнення. О, мені не заздріть, друзі!Воно щоденний ворог, ялова морока з словомі нехіть до себе самого й ночі у напрузіі неспроможність визволитись в купелю обнови,вернутись до життя й черствий хліб дійсного сприйняти.Надгробок щастю став на юності своїй багатійна помилки! Надгробок сонцю на землі округлій!

Хоч нетямущий в найсолодшій муз науці, друг твій,коли із серця кличе, то мистецтво в кожнім слові,бо сірість слова не музикою, а кровю поїть,а кров — музика в флейтах жил червона грає з туги.Ти — ведений знаттям солодким і достотним, двоїші троїш слово й слово зраджує тебе удругей утретє; слово, наче квіт без змісту й барви сірий.Чуже надхнення слову, як чуже усякій мірі.

Дивись: вдаряє струм речей найглибший в стіни пісні.Безрукі пні подовжені на тіні сплять кремезніі місяць — цар червоний чорної країни півсну,вдягнувши хмару, мов бобровий плащ, ширяє в безмір.Опалізує далеч попелястим світлом сходу,земля в одній хвилині тьму, тьму-тьменну квіття родить.Глухої флейти темний звук здіймається угору,на шпиль надхнення пнеться, мов повій на мур червоний;низька землі музика горне в себе кожен порухетеру й вищає й стрункішає і світлом дзвонитьі дзвонить чорним дзвоном ночі, аж стає на гранінічого й вічного. Вже квіти миються в єлеї.Роси єлей, що святить поле. У пурпурі раннійвогненні язики Святого Духа над землею!

Але який помістить посуд те, що в слові гине.Ці строфи для надхнення лиш тісні й холодні маски.Відкрий чоло під чорні лаври ночі, що єдинівінчатимуть твої поразки!