Пісня мандрівника
Богдан-Ігор Антонич Шумить у серці вітер, кров огонь бурлить.О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь!На беріг моря туга, в край землі жене,де океан манить піснями хвиль мене.
Покину стукіт вулиць та піду, де пристань,де линв протяжна пісня й щоглів має триста,де кораблі, човни по хвилях бурних линуть.Не стану, аж на них очима відпочину.
Почую вітру рев і мев почую крик,хвиль булькіт і води об стіни човна сикта відгук, що стерна справляє оборот.Тоді скажу: це мій до моря поворот.
О, допекла вже бруків, мурів, цегли проза!Тужу за морем, батьківщиною матроса.Шумить у серці вітер, жар вперед жене.На море! Гей, на море!! — Сум тут вбє мене.
Видання 1931 року
Текст за виданням: Привітання життя, Львів: Видавнича спілка «Діло», 1931. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.