Панна бліда
Михайль Семенко Люблю, коли вітер назустріч тріпочеі приска в обмерзле обличчя.Здається тоді, ніби вискочить хочез грудей щось, моле і кличе.
Люблю, коли містом ніччю йдув душі заховавши всі плями і блиски.У мріях плекаю панну бліду,що в серці зоставила стиски.
Але я не можу цих рисок втримати,в серці зворушені інші вражіння.Заплакана мати.Самотність моя нероздільна.
7 — II. 917. Владівосток.
С. Гуляєву
Видання 1929 року
Текст за виданням: Арії трьох П'єро, Харків: Державне видавництво України, 1929. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.