Обявління

Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту,як врешті зрозумію життя таємний глузд,зівялий лист незнання, мов буря, розметуі роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз.

Землі закриту книжку в обгортці синій небаз дрижанням від напруги руками розгорну.Під бачення серпами падуть ниць мряки стеблаі світла сніп розвиднить кімнату днів курну.

Я ждав на цю хвилину, що тишею велична,яка пробє прозрінням усе нове й старе,яка мовчущим криком німих очей закличеі обрій в безкрай неба двигне гір двигарем.

Вночі пішов на зустріч, де поле й ліс суміжні,і в свисті бур побачив десь вогняні стовпи.У блискавок пурпурі стояв на роздоріжжізаслуханий, задивлений поет — сліпий.