Негода

В темний вечер сижу я в хатині, Буря грає на Чорному морі…Гомін, стогін, квиління пташині, Бється хвиля, як в лютому горі.

Там на березі мріє кілка́ми Мо́рський чо́вен розбитий, нужденний,Наче звір, що в пустині піска́ми Його вихорь засипав південний.

Мов у неба ратунку благають Ті останки сумні́, нещасливі,

А з туману на них набігають Грізні, люті вали́ білогриві.

Вдарить вал і гукне́, мов з гармати, Скрізь по бе́резі гук залунає;Хоче море човна розламати, Трощить, ломить, піском засипає.

Сильне море! нащо стілько сили? Тілько стогін відповідь на неї.Краще-б хвилі вже разом покрили Тую здобич потуги твоєї.

Коли ж треба тобі, сильне море, Десь подіть свою силу напрасну, —Обернись на се поле просторе, Затопи сю країну нещасну!

Як розбитий чове́н безталанний Серед жовтих пісків погибає,Так чудовий сей край богоданний У неволі в чужих пропадає.

Наче кінь степови́й, вільний, дикий, Що в пісках у пустині вмірає:Захопив його вихорь великий, Кінь упав і в знесиллі конає.

В ньому серце живеє ще бьється, В ньому кров не застигла живая,А над ним вже кружляє та вьється Птаства хижого чорная зграя;

Рвуть, хапають, їдять та шматують При наже́рнім та лютім ячанні,І крівавеє тіло батують, Що тремтить при останнім сконанні.

Сильне море! зберися на силі! Ти поту́жне нема тобі впину, —Розжени свої буйнії хвилї, Затопи сю нещасну країну! Евпаторія.