Не молилася за мене…

Не молилася за мене,Поклони не клалаМоя мати; а так собіМене повивала,Співаючи: »Нехай ростеТа здоровий буде!«І виріс я, хвалить Бога,Та не виліз в люде.Лучше було не родитиАбо́ утопити,Як мав би я у неволіГоспода гнівити.

А я так мало, небагатоБлагав у Бога: тілько хату,Одну хатиночку в гаю́,Та дві тополі коло неї,Та безталанную мою,Мою Оксаночку, щоб з неюУ-двох дивитися з гориНа Дніпр широкий, на яри́,Та на лани золотополі,Та на високії могили, —Дивитись, думати, гадать:Коли-то їх понасипали?Кого там люди поховали?І в-двох тихенько заспіватьТу думу су́мную, днеда́вну,Про ли́царя, того́ гетьма́на,Що на огні Ляхи спекли́.А потім би з гори зійшли,По-над Дніпром у темнім гаїГуляли-б, поки не смеркає,Поки мир божий не засне,Поки з вечірньою зорьоюНе зійде місяць над гороюТуман на лан не прожене.Ми-б подивились, помолились,І розмовляючи пішли-бВечеряти в свою хатину.

. . . . . . . . . . . . .

Даєш ти, Господи єдиний,Сади панам в твоїм раю́,Даєш високії палати,Пани-ж неситії, пузатіНа рай твій, Господи, плюють,І нам дивитись не даютьЗ убогої малої хати.

Я тілько хаточки в тім раюБлагав, і досі ще благаю,Щоб хоч умерти на Дніпрі,Хоч на малесенькій горі.