На тлі бухти

Вона робила великі очі вчора.Дві сльози зобачив на світанку.Може, може я справді бачив початок горя,та не бачив останку.Фон такий непевний — у пів на 4 над яром.Передранішні півні нерви пестили.Бухта посивіла, взялась легенькою па́роюдуші, наші душі привиди накрили.Ґрунт відсунув мене. Подумайте, я в просторі ніби привид!Невже, невже земля — не моя мати?Але не можу ж я в небо! Де самотність і звиви!Посадіть мене за ґрати!..

28 — II. 917. Владівосток.