Ми не кинемо зброї своєї…
Олександр Олесь Ми не кинемо зброї своєї:Наше військо сміється, бьючись,Наше військо в боях бенкетує,Наше військо вміра, сміючись.
Ми не зложим червоного стягу…Кров червона із нас пролилась…Власну кров ми ворожою змиєм,…Гострі коси залізні у нас!
Ми не підем з крівавого бою!Наші друзі по тюрмах гниють,Наші друзі в Сібіру конають, —Ми назад їм проложимо путь.
Ми не кинем боротись за волю:Наші браття упали в борні,Їхня кров ще гаряча на ранах,Їхні рани горять ще в огні.
Ми не зложимо зброї своєї…Дужі в нас і бажання і гнів,Ми здобудемо землю і волю,І загоїмо рани віків.
Ми не підем з крівавого бою:Наше військо сміється, бьючись,Наше військо в боях бенкетуєІ в боях уміра, сміючись!…
1906 р.
Видання 1919 року
Текст за виданням: З журбою радість обнялась…, Київ ; Відень: Дніпросоюз, 1919. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.