Молодому другові

Чом головку ти схилив до долу,Спер на ручку скрань ту мармурову,А очима в дали десь блукаєш,Наче в дали доленьки шукаєш?Що́ завис на тобі сутінь суму?Що задумавсь, молоденький друже?Ой не думай, голубе, ту думу,Бо та дума зрадливая дуже!

З разу сьяє, мов сонце весною,Наливає світ увесь красоюІ чарує твоє серце й очи,Наче любка у весільнім строю,Наче зірка моргає з дна ночи,

Наче пчілка мід з квіток громадить:Та як того меду покоштуєш,Жар незнаний в серденьку почуєш,І тоді вона тебе ізрадить!

Сонця блиски на дрібки розщипле,Зорі в бездну темную розсипле,В цвітів барві вкаже страсть кипучу,В птахів піснях вкаже зойк розпуки,У погоді вкаже скриту тучу,У роскоши вкаже скриті муки,В кождій перлі на красавиць шиіВкаже зсілі нещасливих сльози,І твоі всі втіхи молодііМов мороз нещадний поморозить.

Ох, і зблідне щічка та румяна,А чоло, що добра доля з ранаЦілувала, стратить блиск слоновийІ пооресь зморщинами живо,А твій взір свобідний, лазуровийПотемніє — самому на диво.Бо важкий, колючий шлях розуму,Кождий крок щемить у серці, друже!Ей, не думай, голубе, ту думу,Бо та дума зрадливая дуже!1883.