Хвиля

Там, де верби хилють віти,Там, де лози струнко гнуться,Там, на озері роскішнім,Хвиля срібная жила.

Вранці кучерями гралась,В чисте озеро дивиласьІ у затишку під листямКолихалась на йому.

Гасне день, злітає вечір,Вечір озеро цілує,Кута землю в темні шатиІ тумани розстила.

Срібний місяць випливає,Місяць озеро цілує,Хвилю промінем лоскоче,Щоб розбуркати від сну.

Хвиля очи роскриває,Потягається, зітхає,Млосно дивиться на місяць,Усміхається йому.

Вечір в срібній млі ростанув,Ніч спустилася на землю,Розлилася по-над неюІ взяла в обійма крил.

Хвиля коси роспускає,Убірається в каміння, —В перли, яхонти, топази,В срібло, золото, смарагд.

Хвиля котиться по водах,Хвиля грає, бризка ними,Поринає в їх свавольноІ гойдається на їх.

Гнуться ясені до хвилі,Гнуться явори і квіти,Гнуться верби, гнуться лози,Гнеться, хилиться комиш.

Стогне ясень: „срібна хвиле!“Стогне ясень: „люба хвиле,Глянь на мене молодого,Як з кохання вьяну я…

Як мій лист зелений жовкне,Темні кучері січуться.Скільки сліз в очах у мене,Скільки смутку на душі!“

Шепче хвиля: „любий ясень!“Шепче хвиля: „пишний ясень,Я-ж давно тебе кохаю…Ти не віриш? Бідна я“…

Ясень мліє, ясень сяє,Ясень віти простягає,Щоб обняти срібну хвилюІ про смуток росказать.

Хвиля-ж вже втекти успіла,Хвиля-ж вже давно смієтьсяІ у ясеня питає:„Невже краща я від верб?“

Гнуться лози, шепчуть: „хвиле!“Гнуться лози, шепчуть: „люба!Покохай нас, срібна хвиле:Ми вродливі і гнучкі“.

Як найкращую перлинуБереже глибоке море,Так, схилившись над тобою,Берегтимем ми тебе.

Вранці ми не пустим промінь,Щоб тебе він не розбуркав,Не розвіяв мрій рожевих,Спокій твій не зворушив“.

Шепче хвиля: „любі лози!“Шепче хвиля: „милі лози!Я-ж давно вже вас кохаю.Вьяну, сохну и мовчу“…

Лози мліють, лози сяють,Лози віти простягають.Щоб обняти срібну хвилюІ на смерть зацілувать.

Хвиля-ж вже далеко льєтьсяІ над лозами глузує:„Гей, ви, лози кривобокі!Хай вас люблять комиші!“

Гнуться квіти, шепчуть: „хвиле!“Гнуться квіти, шепчуть: люба!Вийди ти до нас на берег:Ми кохаємо тебе…

Тут, на березі зеленімЛьються пахощі чудові,Шелестять казки осоки,Роси сиплються вночі“.

Шепче хвиля: „любі квіти!“Шепче хвиля: „бідні квіти!Ви не знаєте і досі,Що давно люблю я вас“…

Квіти сяють і радіють,Квіти миються росою,Хочуть хвилю заквітчатиІ барвінками обвить.

Хвиля-ж вже давно смієтьсяІ над квітами глузує:„Гей, квітки, кохайте трави, —Я родилась не для вас!“

Вьється вітер, шепче: „хвиле!“Вьється вітер, шепче: „люба!Покохай мене вродлива:Смілий, буйний, вільний я!“

Я візьму тебе на крилаЗ цього озера тісного,Що деревами закритоІ закуто в береги.

Я з тобою побуваюІ на горах, і на хмарах,Я з тобою облітаюЦілу землю, цілий світ!“

Шепче хвиля: „буйний вітре!“Шепче хвиля: „смілий вітре!Я була давно твоєюІ зостануся повік“.

Вітер тихне, вітер мліє,Хоче хвилю взять в обійми,Хвиля-ж вже пурнула в водуІ сміється десь в воді.

Стогне ясень над водою,Стогнуть лози, гублють сльози,Вьянуть квіти, плаче вітер,Хвиля-ж знов жартує з кимсь.

1904 р.