Гора Жовтих Лілій
Михайль Семенко Скажи — ти не забула гору Жовтих Лілійі до болю зелену полонину? —Коли перебули найпоетичнішу з іділійі клялись кохати до загину?
Сонце, сонце, небо, бухти, бухточки, далі —ми ж цілий світ у той мент осягнули!І квіти — великі, жовті, безумні — збирали,і все минуле, і все майбутнє — забули, забули.
27 — VI. 917. Владівосток.
Видання 1929 року
Текст за виданням: Арії трьох П'єро, Харків: Державне видавництво України, 1929. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.