Фіялки
Богдан-Ігор Антонич Фіялки й телефонна трубказаворожливим сяйвом кличеі місяць, мов червона губказмиває попіл дня з обличчя.
Слимак з ебену, темна мушляі вухо ночі — лійка чорнаі пахощі духмяні душать,мов пальці на клярнеті горла.
З очей фіялок смутком кришиші пригортаєш, сестро рання!Простягнуті долоні тишінад нашим вічним проминанням.
Видання 1936 року
Текст за виданням: Книга Лева, Львів: Ізмарагд, 1936. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.