Елегія про перстень пісні

Я маю дім, при домі сад,ліричні яблуні у ньому.Мов свіже молоко, роса,розваги мед мені палкому.Мов капелюх, квітчастий дахі дім мальований, мов скриня.Злодії ходять по садахкрізь перелази та вориння.Обгородити треба конче,покласти мур з каміння й сну.Росте в мойому саді сонце —похмільна квітка тютюну.

Виходжу в сад і юне серценезаспокоєне й невтишнеокрилюю зеленим скерцомрозспіваної тужно вишні.Виходжу в сад, як сонце гаснеі вечір, мов струна, тремтить.Життя звабливе і прекраснев одній хвилині пережить!Виходжу в сад, слова зриваю,

дерев надхненних щедру дань.Ой, хлопче, хлопче, ти в одчаюкрасі нестямній в очі глянь!

Спалився вечір елегійний,зів'яв, мов пісня, спопелів.Збирай у дзбан слова спокійні,свій молитовно юний спів!Як ватра, сонце догоріло,пожаром очі обпекло.В горючому вінку несмілосхиляю радісне чоло.

Обвечоріло. Обкурилось,мов сто кадильниць, ніч димить.Кружалом сонце покотилосьназустріч місяцеві й тьмі.Цвітучий дим, синява муть,ніч зорями на небі шиє.Ти, хлопче, обережний будь,весна росою очі виїсть.

Знов пахне подув конвалійний,насичується медом кров.Хоч крок відміряно спокійний,невтишне серце б'ється знов.Господар саду — юний лірикповільно йду під ночі спів.

Несу в долоні обважнілійкіш повний спілих місяців.

Шумлять дерева елегійно.Про що шумлять? — Кохання й сон.Так вечора душні обіймивколишуть серце в свій полон.Таємні тіні — квіти ночіце душі білених дерев.До місяця летіти хочуть,та вітер їх не забере.

О, туго радісна й велика,слова стрільчасті в небеса!Це місяць — молодий музиканастроює, мов скрипку, сад.Нестримна мріє і химерна!Прослався в безвість ночі шлях.Ні, небо слів тих не повернеі не поверне їх земля.

Дерев послухай! Їхню сповідьу книгу ночі запиши!Мов явір, що тінь власну ловить,схились до власної душі!

У книзі ночі срібні букви,надхненні сторінки шумлять,Її не візьмете до рук ви,її до серця треба взять.Мов зорі сплячі в глибині,осяяні недійсним сном,пробудяться слова на днідуші окриленої івідповідає співом дно.Відповідає співом явір,відповідає співом ніч,спиняється невтишний крок.Надхненним циркулем уявинакреслиш коло рівних строф.

Хай серце сп'янене в цю митьокрилюється і горить,нехай злітають догори,нехай зриваються увишдумки схвильовані й крилаті!О, слово, що в устах тремтиш,невже ж мені тебе спиняти?Я чую, як приходиш чорна,п'янлива та болюча пісне,шукає змісту гостра форма,єдина, що мій жах поміститьі мою радість світляну

і всю знемоги глибинуі словом просто в серце тну,аж трисне кров, мов крик одчаю,з нестями й щастя умираю.

На дверях дому знак зловісний,на дверях дому перстень пісні