Вірш
Дороги

Дороги

Богдан-Ігор Антонич

Розгорнулась земля, наче книжка(дороги, дороги, дороги).Зашуміла трава і принишкла,простелилась нам юним під ноги.

Тільки небо і тільки пшениця(над нами, за нами, під нами).Тільки безкрай і далеч іскриться,тільки безвість вітає вітрами.

Голубінь, золотавість і зелень(яруги, галявини, кручі).Розспівались таємно: дзінь-дзеленьцвіркуни в конюшині пахучій.

Залізиста вода із криниці(дороги, дороги, дороги).О, відкрий нам свої таємницідивний місяцю мідянорогий!

Бо в дорогах звабливая врода(о, зелень! о, юність! о, мріє!).Наша молодість, наче природаколосистим ще літом доспіє.

Видання 1934 року

Текст за виданням: Три перстені, Львів: Богдан Дороцький, 1934. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.

— / 10

Про цей вірш тут ще нічого немає