До дна
Богдан-Ігор Антонич Я витесав поему з срібла,поема, мов ялиця.Весна спинилась і приблідла,мов з дива молодиця.
Співай, сокире, теслі безум,розтісуй пісню знову!Углиб, до дна співуче лезовстромляю в корінь слова.
20. січня 1935.
Видання 1938 року
Текст за виданням: Зелена Євангелія, Львів: Ізмарагд, 1938. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.