Дівичії ночі

Висушили карі очі Дівичії ночі. Черниця Маряна.

Розплилася густа косаАж до пояса,Розкрилися перси-гори —Хвилі серед моря;Засіяли карі очі —Зорі серед ночі,Білі руки простяглися, —Так-би й обвили́сяКругом стану, — і в подушкуХолодну впилисяТа й заклякли, тай замерли,З плачем розняли́ся.

»На-що мені коса-краса,Очі голубині,Стан мій гнучий... коли немаВірної дружини?Немає з ким полюбитись,Серцем поділитись...Серце моє! Серце моє!Тяжко тобі битисьОдинокому! З ким жити,З ким, світе лукавий,Скажи мені?... На-що меніТая слава... слава...!Я любить, я жити хочу,Серцем — не красою!А мені ще й завидують,Гордою і злоюЗлії люди нарікають,А того й не знають,Що́ я в серці заховала...

Нехай нарікають,Гріх їм буде... Боже милий!Чому ти не хочешУкоротить свої темні,Тяжкі мені ночі!Бо я в-день не одинока,З полем розмовляю,Розмовляю і недолюВ полі забуваю.А в-ночі...« Та й оніміла.Сльози полили́ся...Білі руки простяглися,В подушку впилися.