Біля Володимира

Я сидів собі на горі біля Володимираі дививсь як ішов дим із пароплавового димарядумав про долю свою та ще де-про-що- багато-інше.Ось вона пройшла повз. — Та кинь жесвої думки!Я швидко встав. Чи це мені не вчулось?Запитав себе.Ні, таки справді — мене покликали.Кинув я горку і Володимираі пішов з нею не затуляючи рота.Я дізнавсь, що вас звуть Ніна.Заворушилось у мені приємне здивування —це наймення щось мені нагадало.Ніна! Ніна!Ви сказали тут:— Ходімте в мініатюр!Я згодився — ви така гарненька.Так ми йшли і легко йшла гутіркачовники в очах гойдалисяі вся дама — ніби від Тета зірка.Тут зайшла у нас розмова про очі й ночіце вже ми бачите забалакали про Вороногоі наскільки я міг помітити по її очахцей пан був до смаку їй. З тогоі пішла ще про інші речі балачка, але їй-богуможна б уже й кинути, бо ви така гарненькая просту не можу іти по Хрещатику.Але я забалакався й читач ужечекає на кінець події.Хай буде так.На цьому кінчаю.

6 — І. 914. Київ.