Байдари

Доро́га до́вга. Чагарі́, доли́ни.На небі па́лкому ніде ні хмари.Ми їдемо, спочинку ні хвилини.

Коли зненацька чую: „ось Байдари!“Дивлюся: брама, сиві дві скелини…О, що се? Чудо, чі потужні чари?

 Немов заслона впала і одкрилаНатури ди́вні кра́сниї дари́,Що досі від людських очей ховались.

 Щоб тута жити, треба мати крила!Вже люде певне від тії пориТут не живуть, як з раєм попрощались.

 Мов невиди́мая рука тут положилаГраницею отсії дві гори́,Що ви́соко до неба поздіймались,

 Один зеле́ний бескид, дру́гий — те́мний.Здале́ка море хвилі золотіїШле, наче про́вість волі і надії…

 Чі се той світ загублений таємний,Забутий — незабутній рай наземний,Що так давно шукають наші мрії?…