Анні П.

Дівчина встала рано, рано,„Піду я в поле мамо, мамо!Піду я в поле до роботи,Злоту пшениченьку полоти.Годі сидіти дома тута:Глушить пшеницю хопта люта;Бурян буяє рісно, рісно,За ним пшениці тісно, тісно;Повій плете ся геть на диво,Хилить пшеницю криво, криво.“

„Рано ще в поле, доню, доню,Зимніі роси в полю, в полю!Зимніі роси, зціпнуть ноги,Бодячєм вкриті перелоги!“

„Та докиж мамо ждати, ждати?Не сходить сонце, не видати!Зимніі роси щож удіють?Та вони хопту гріють, гріють.А пок зійти ще сонце мусить,Хопта пшеницю здусить, здусить.“

„Ей доню, доню, бач, з півно́чиЧорная хмара валом точить,Чорная хмара, буйна злива —Щож зробиш в полю, нещаслива?“

„Я не боюся хмари, зливи!Що міні вітер той бурхливий?Я про ті тучі сміло, смілоБуду робити чесне діло.Нехай і повінь валом бухне,Моя відвага не потухне,

Знесу я всяку злую долю,А не покину праці в полю.Робити буду без упину,І перестану — як загину.1880.