РЕЙТИНГ

Уже з IV віку по Христі безперечно вирисовується перед нами український народ, а вже з VI віку бачимо його зовсім ясно.

Українці страшенно наївні, мамо! Їх досить потішити якоюсь українською фразою, і вони вже тануть від задоволення.

…у нашому комолі, була якась дика розгнузданість, і дівчата, що йшли туди, вже з пʼятнадцяти років робились «чесними давалками» - так у нас називали їх. Я прилюдно говорила про це, і мене називали реакціонеркою.

У своєму житті треба залишати місце й для свого життя.

Усі, що доросли до самостійности, мають мати рівне право - кожду пожиточну працю, до якоі они спосібні, продавати за таку ціну, за яку йійі продати можна.

Хіба ви не почуваєте хвилинами, що здатні на щось велике? Тільки не знаєте, на що саме... Вся річ у тім, щоб знати себе, а знати себе найважче... життя відхиляє думки від самого себе... А ви, Марто, це цілий світ, великий світлий світ... І так кожен, Марто... Те, що ми бачимо й чуємо в людині, — це тільки крихти... може, навіть найгірше з того, що є в людині...Через те й не можна судити людину по тому, де вона служить... Ви от діловодка, чи реєстраторка, чи машиністка - хіба це важливо? Це для статистики, для вашого завідувача, а для світу ви новий, радісний світ...

Хм! Чого мені радісно? Хіба я знаю? Радісно, що вітер такий м'який і соковитий. Радісно, що зорі кліпають, як засоромлені оченята дитини. Радісно, що внизу гомонять істоти, похожі на мене, і чогось рухаються, і спішать кудись, і минають повз мене. Хіба я знаю? Радісно, що далеко-далеко єсть країна, де їдять вареники з крапинками сиру і гай увечері, зверху позолочений, а внизу таємно-темний, вогким пахом будить щось в душі.

Хто може дати право українцям? Воно в них самих.

Хто скаже, звідкіля й чому прийшла до мене ця туга і огорнула серце й стиснула груди, туга, що не має ймення, що зʼявляється непрохано, затьмарює й гасить радість світла?

…це була дійсність: справжня життьова дійсність - хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.