Вовкулака

1872 Чубинський · С. 206 · Поділля

Літинський повіт: вовкулаки народжуються від жінок людьми, але в певні години мимоволі обертаються вовками за гріхи батьків, що сходилися перед святами й постами; повернути їх у людей ніхто не може, бо це кара від Бога. Село Хорово: вовкулак ходить у ліс до справжніх вовків, а ситий іде додому й перед селом знову перекидається чоловіком, «а жінка його вже знає, нічого вже йому й не каже».

1872 Чубинський · С. 206 · Сіверщина

Село Вишеньки Остерського повіту: «Вовкулакою зветься такий чоловік, котрий може робиться вовком»: вовком він душить овець у кошарах, аби зробити шкоду хазяїну, «бо вовкулак… тільки подушить, а не їсть».

1900 Грінченко · № 205–206, с. 175–176 · Сіверщина

Вибелі Чернігівського повіту (записи М. Чудновської): боярин, розгніваний батьком молодої, провів молодят через хомут, і вони стали вовками й утекли в гай; голодні, прибігали до хлопців-нічліжників, і ті, знаючи, хто це, годували їх хлібом. Одного вовка зловили й провели через хомут назад — і стала з нього молодиця, а другий, молодий, і досі бігає вовком. Інший запис: пан-мірошник, якого вилаяв чоловік за великий помол, обернув його вовком — у того на тілі виросла шерсть, і пан зіпхнув його з воза. Сім років той бігав із вовками, які прийняли його лише тоді, коли він почав їсти з ними дохлих коней, аж поки інший вовкулака впізнав у ньому зачарованого, схопив за хвіст і зняв шкуру — і з вовка знову став чоловік.

1904 Гнатюк · № 282–285, с. 175–177 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 1, розділ «Вовкулаки» (записи 1893–1902 рр. зі Стриганців, Орелець, Нужників і Будзанова). У чотирьох записах один сюжет: чоловік питає жінку, що вона робитиме, як до неї прийде вовк; на сінокосі чи в жнива він відходить, і до неї біжить вовк; вона б'є його граблями, вилами чи серпом — а чоловік вертається побитий і закривавлений, або з нитками її запаски між зубами, і жінка впізнає, що то був він. Одна жінка зараз утекла від чоловіка, друга не хотіла з ним жити, а третя жила з вовкулакою спокійно: «Як мій час прийде, то я мушу перекинутися у вовка й побігати по лісі».

1908 Шухевич · С. 289 · Гуцульщина

Гуцульські «вовкуни» обертаються вовками з молодиком. На місяці видно двох братів, що сварилися за полонину, і один вилами вбив другого; від цих братів походять вовкуни: вони гризуться між собою й гризуть місяць, щоб стерти на ньому той образ, але не встигають — настає час знову ставати людьми, і місяць наростає.

1912 Гнатюк · С. XIII–XIV; № 757–767

Гнатюк: вовкулаки бувають вроджені й зачаровані; якщо вагітна побачить вовка або зʼїсть мʼяса тварини, яку розірвав вовк, породить вовкуна; під пахвою в нього ямка, крізь яку вивертається шкіра. Буває, що вовкун місяць чоловіком, а місяць вовком. Коли чоловік забуде Бога, відьма виводить його на гору, встромлює ніж і велить тричі перекинутися — і він обростає шерстю (за Ястребовим). Відчарувати можна, провівши через хомут, здерши шкіру, перекусивши шнурок чи вдаривши перевеслом.