Пекун на дванадцяти ланцюгах: поки пишуть писанки

ЖЖив колись і живе досі десь у темному яру злий дух Пекун, Ірод, прикутий дванадцятьма ланцюгами до скелі. Звідти він розсилає по всій землі свою службу — менших чортів. Коли котрийсь повертається, Пекун питає: чи говорять люди між собою, чи не гніваються? Якщо чує, що говорять і не гніваються, — плаче, а якщо гніваються й не говорять — радіє, бо то його люди. Далі розпитує: чи шанують діти батьків, чи живуть брати в згоді з сестрами, чи не чатує сусід на сусіда, чи пишуть писанки? Почувши, що пишуть, сповідаються й живуть у згоді, він аж заходиться від плачу, бо ті, хто пише писанки, не його люди.

Плачучи, Пекун пробує розірвати ланцюги, тому ковалі зміцнюють залізо. Доки вони це робитимуть, він ланцюгів не розірве, а це залежить від того, чи писатимуть люди писанки. Доки писатимуть, доти стоятиме світ, а як перестануть — настане кінець світу.

За розповіддю Анни Лендючки з Космача, «найстарший Ірод» прикутий відтоді, як камені обернулися на писанки. Він кричить, плаче й кличе до Бога. Якщо не стане вогнів на Юрія, писанок і кукуців на Великдень та колядників на Різдво, прийде кінець світу, і тоді Ірода буде звільнено з ланцюгів.

Записав В. Шухевич від Федора Кубайчука з Гриняви та Анни Лендючки з Космача (Гуцульщина).