Євген Гребінка

Ні, мамо, не можна нелюба любить, нещасная доля із нелюбом жить. Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти хай лучче буду я ввесь вік дівувати.

Давно хтось сказав, що українською мовою можна писати лише саме кумедне, смішне… Досить прочитати історію Малоросії, придивитися до характерів її героїв, прислухатися до її пісень, де ремство душі виливається в таких жалібних звуках, як пісня степової чайки, як стогін матері над могилою сина, і ви думаєте: невже народ з таким залізним характером, з такими глибокими почуттями може лише сміятися?