Євген Гребінка
письменник
Євген Гребінка
1812 — 1848
Справжнє ім'я
Євген Павлович Гребінка
Народження
02.02.1812
Місце народження
село Убіжище, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Україна (під окупацією російської імперії)
Смерть
15.12.1848
Місце смерті
Санкт-Петербург, Російська імперія
Освіта
Ніжинська гімназія вищих наук
Український поет, прозаїк, байкар, перекладач і видавець, один із помітних представників української літератури першої половини XIX століття. Писав українською та російською мовами, поєднуючи романтичну лірику, народнопісенну традицію та соціальну сатиру. Автор відомих байок, зокрема «Ведмежого суду» та «Вола», а також поезій «Човен» і «Українська мелодія». Був близький до Тараса Шевченка, підтримував його творчість і сприяв виданню першого «Кобзаря». 1841 року видав альманах «Ластівка», що об’єднав твори багатьох українських письменників і став важливою подією в розвитку українського літературного середовища.
Справжнє ім'я
Євген Павлович Гребінка
Народження
02.02.1812
Місце народження
село Убіжище, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Україна (під окупацією російської імперії)
Смерть
15.12.1848
Місце смерті
Санкт-Петербург, Російська імперія
Освіта
Ніжинська гімназія вищих наук
Український поет, прозаїк, байкар, перекладач і видавець, один із помітних представників української літератури першої половини XIX століття. Писав українською та російською мовами, поєднуючи романтичну лірику, народнопісенну традицію та соціальну сатиру. Автор відомих байок, зокрема «Ведмежого суду» та «Вола», а також поезій «Човен» і «Українська мелодія». Був близький до Тараса Шевченка, підтримував його творчість і сприяв виданню першого «Кобзаря». 1841 року видав альманах «Ластівка», що об’єднав твори багатьох українських письменників і став важливою подією в розвитку українського літературного середовища.
Твори · 1
Вірші · 6
Цитати · 2
Ні, мамо, не можна нелюба любить, нещасная доля із нелюбом жить. Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти хай лучче буду я ввесь вік дівувати.
Євген Гребінка
Давно хтось сказав, що українською мовою можна писати лише саме кумедне, смішне… Досить прочитати історію Малоросії, придивитися до характерів її героїв, прислухатися до її пісень, де ремство душі виливається в таких жалібних звуках, як пісня степової чайки, як стогін матері над могилою сина, і ви думаєте: невже народ з таким залізним характером, з такими глибокими почуттями може лише сміятися?
Євген Гребінка