Віктор Махольд

Я все життя шукаю знаки долі, йду її стежками, по її вказівках і не завжди розумію, що шукаю.

Я споглядаю за людством вже давно і бачу, як вони заливаються отрутою аж до посиніння. Ніхто не думає про наслідки. Всі думають лише про себе. Повзають тут по землі, наче мавпи, дикі, невгамовні, аж трусяться від ницих задоволень. Набивають своє черево плоттю й вином і думають, що це блаженство. Так мало у вас залишилося від ваших предків...