Василь Вражливий

Детальніше

Прозаїк і перекладач, який увійшов у літературу на самому початку 1920-х і за якесь десятиліття встиг видати кілька збірок оповідань, повісті й роман. Його псевдонім точно передає характер його прози: вражливої до людського болю, до природи й до найменших порухів душі. Належав до кола Миколи Хвильового та Миколи Куліша, був учасником ВАПЛІТЕ, а згодом «Пролітфронту». Писав про людей, яких час застав зненацька: сільського священика, що втрачає сина через революцію; хворих у санаторії, що бояться смерті й мучать одне одного; дітей, яких дорослі підбурюють до «революції» в стінах колишнього панського маєтку; бідних студентів у голодному місті 1920-х. Багато його текстів позначені своєю добою, але в найкращих — повісті «Батько», оповіданнях «Палата без числа» й «Життя білого будинку» — він чесно показує, що гасла не рятують людину від самотності, страху й провини. Тонкий пейзажист і уважний психолог, він умів бути і гірким, і несподівано смішним. Перекладав з французької, зокрема «Шагреневу шкіру» Бальзака та «Жиль Бласа» Лесажа. Заарештований за сфабрикованою справою про «контрреволюційну організацію», засуджений до десяти років таборів і відбував покарання на Соловках. Звідти його не випустили: за новим вироком його розстріляли разом з іншими соловецькими в'язнями. Посмертно реабілітований. Його твори десятиліттями лишалися майже невідомими читачам.