Василь Стус

Торуй свій шлях - той, що твоїм назвався, той, що обрав тебе навіки вік. До нього змалку ти заповідався до нього сам Господь тебе прирік.

Вітру не буде, треба гребти руками.

За своєю душею треба стежити так само, як за тілом.

Кулаками в подушку і все буде добре. Плачте перед Богом, але смійтеся перед людьми. Тоді ваші сльози перед Богом на сталь перетворяться.

Долі не обирають... Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.

Бери од кожної пори свого життя те, що вона тобі пропонує.

Хто проти диктатури – встаньте!

Жити — то не є долання меж, а навикання і самособоюнаповнення.

Якщо болить серце – тобі, друже, поталанило.

Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ — нам байдуже.

Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.

Ярій душе, ярій, а не ридай.

Любов - то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш — то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю.

Ти - це, насамперед, Твоя воля. А воля міцніє в подоланні перешкод.

Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина — твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є поки що? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час — Творися ж!

Марк Аврелій... писав, що кожен вартує стільки, скільки варта мета, до якої людина прагне. Що більша мета — то більша людина. Отож смисл життя - мати якомога більшу мету, цю мету зробити своєю, зробити собою, тобто помінятися з нею місцями, інакше — з головою зануритися в ній — геть до останку, до повної втрати самого себе. Оце - єдиний принцип для Твого, Дмитре, віку. Хай ця мета, як океан, розбудить у Тобі океанічні сили. І не для того, щоб ти став великий, а для того, щоб Ти став океаном, щоб загубив себе у великому. А велике — це єдина комора схову, куди варто здавати свої речі. Шкода людей, які не мають свого океану.

Не гни голови, бодай що б там не було.

Живи по-своєму, нікого не беручи за абсолютні взірці.

Бути радянським громадянином - це значить бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся.

Давно забуто, що є - жити, і що є світ, і що є ти. У власне тіло увійти дано лише несамовитим.

Не любити тебе - не можна. Володіти тобою - жаль. І хвилина діяння кожна випромінює нам печаль.