Василь Шкляр

...в минуле своє ми часто повертаємося й увіходимо, як у храм, щоб причаститися любов'ю і стати кращими.

...ми самі є мірою часу. Скільки хто спроможний увібрати його в себе, стільки й має. У дитинстві ти відкривав для себе світ, дивувався усьому, жив гострими враженнями, і через те щедрими були твої дні. А згодом людина до всього звикає, перестає дивуватися, і багато дорогоцінних хвилин пролітає повз неї. Ми самі часто відгороджуємося від часу байдужістю й егоїзмом...

Так воно буває в житті: тепло, тепло, і враз - мороз.

... правда і чесність теж бувають егоїстичними, не позірними і не вдаваними, а саме егоїстичними, коли людина робить добро задля когось і водночас задля себе самої, зробить і милується, тішиться: ось який я хороший, не те що інші. А він же, цей поклик робити добро, мусить бути в самій природі людини, щоб, творячи добро, вона й не помічала цього, не зіставляла його ні з чим, не мислила нічого іншого, бо іншого ж і бути не може.