Улас Самчук

Ви, діти садів цвітучих і лунких гаїв. Чому зітхаєте і звертаєте ваш погляд до неба. Не вірте. Звідти не впаде огонь і не спалить її — землю осквернену. Бог не на те її творив, щоб палити. Зверніте очі ваші на вас самих. Бог любить тих, хто бачить в собі частину його самого, його безсмертного, його розумного і його всемогучого. Яке маєте право, ви, діти найкращої з країн, не чути себе такими?

...Господь Бог у великій своїй мудрості створив наш мир так, що, коли ми уважніше приглянемося до Його творіння, не знайдемо сміливості перечити Його великій волі. Все, що стає з нами, все потрібне, все необхідне. Ми можемо плакати, можемо ломати з розпачу руки, але воля Всевишнього є неухильна...Певно так є ліпше. Так хоче найвища воля.

Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі.

Ах, як радісно іноді буває на світі. Хіба ж не варт пожити для такої радості?..

Хто дасть селянам землю, той здобуде душу народу.

Війна ніколи не жартує.

Але ж Бога нема! Де той Бог? А одночасно він є. За кожним людським словом іде Бог. Його ображають, його женуть і його бояться.

Добре, коли що-небудь кажуть. Гарне, коли мовчать.

Можна пʼяніти від усього, але найприємніше опʼяніння від праці і від любові.

Силою не заставиш любити. Серця не змусиш битися так, як це тобі заманеться.

Дні, мов краплини крові, капали з пораненого життя.

Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно... А коли — все одно, то це значить, що все одно для нас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь.

Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, — російська, чи польська, нічим іншим не займалася, а лише доводила нам, що ми — не ми, а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас.

Що це таке — людська гідність? Чи це щось подібне на мішок картоплі, чи на порвані чоботи? Не всім ясно. Що таке — національна свідомість і для чого її можна практично вжити? Також не кожному вміщується в голові.

Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

Національна свідомість - це перша передумова широкої свідомої і творчої чинності взагалі.

Не торкати національної свідомості, не відшліфувати себе, бути національною протоплазмою - ось ідеал національно несвідомого осібняка.

Не важно, до якого класу належить порядна творча свідома людина. Важно, щоб вона такою була. Бо коли привілейований той чи інший клас складається з юрби бандитів, чи людського шумовиння, то будь він тричі пролетарський, чи буржуазний — він сам по собі не має найменшої вартості. Не в пролетаріаті і не в буржуазії справа. А в людині. І тільки в людині.

Основою життя є не клас, а людина.

Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях — ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь — значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це значить перекреслити своє моральне обличчя.

...величезна маса живих людиноподібних істот 1941 року по народженні Христа не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних первнів (елементів): людську гідність і національну свідомість.

На кожному кроці наших трагічних буднів у першу чергу бачимо чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?.. Організована, свідома, вигранена збірна одиниця, чи юрба без'язиких і безликих постатей? І дати на це одразу, без вагань виразну відповідь ми тоді — вагаємось.