Мирослав Попович

Детальніше

Мирослав Попович (1930–2018) — український філософ, логік, історик культури, академік Національної академії наук України. Народився в Житомирі, закінчив філософський факультет Київського університету. Після навчання вчителював у містечку Золотий Потік на Тернопільщині, а згодом понад півстоліття працював в Інституті філософії: був науковцем, завідувачем відділу логіки наукового пізнання, а з 2001 року до самої смерті — директором Інституту філософії імені Григорія Сковороди.

Починав як дослідник логіки й мови науки: писав про семантику, про те, як побудована наукова мова, про розвиток логічних ідей в історії культури. Але поступово дедалі більше звертався до української культури та її творців. Разом з Іваном Драчем і Сергієм Кримським написав книжку про Григорія Сковороду (1984), видав дослідження «Світогляд давніх слов'ян» (1985) і книжку про Миколу Гоголя (1989).

Головна його праця — «Нарис історії культури України» (1998): велика розповідь про нашу культуру від індоєвропейських часів до кінця ХХ століття — від Київської Русі й козацтва до Сковороди, Шевченка, Лесі Українки та Розстріляного відродження. 2001 року Попович отримав Шевченківську премію. Згодом вийшли «Червоне століття» (2005) — роздуми про епоху тоталітаризму — і «Бути людиною» (2011). Попович також був головним редактором «Універсального словника-енциклопедії».

У часи перебудови Попович став одним з інтелектуальних облич Народного руху України: виступав на мітингах, сперечався в телеефірах із партійними чиновниками. Його погляд на Україну був відкритим: українцем людину робить не кров, а культура, до якої вона причетна. Сучасники згадували його як людину великого масштабу й водночас дивовижної простоти.

Помер 10 лютого 2018 року в Києві.