Нарис з історії культури України

Перемогти смерть можна лише життям, відчуттям життя в кожний момент, кожному пункті, кожній точці свого існування. Бо життя є саме те, що є сьогодні й зараз.

Істина і щастя — скрізь, в кожній точці людського буття, і ніде, бо не мають певної оселі чи певного часу, на який треба чекати. Бог зробив усе потрібне легким, усе важке — непотрібним.

Якщо щастя людське можливе, воно має бути можливе не десь і колись, а в кожну мить, тут і тепер.

Зло в християнстві не є чимось протилежним Богу, а є відсутністю Божого розуму та Божого серця.

Самосвідомість взагалі є культурне явище, вона належить не до побутового, а до «високого» рівня, не до рівня стихії, природи, а до рівня порядку і культури.

Ніколи для людини не збігається самосвідомість і буття, ніколи не одне і те ж — бути кимось і думати про себе, хто ти є.

Десь протягом XII ст. українська мова в найархаїчнішому її варіанті відокремлюється в особливу мовну сферу, за межі якої новації уже не розповсюджуються або розповсюджуються в іншому вигляді.

…культура Київської Русі стала колискою трьох культур — української, російської, білоруської. Але це стосується тільки книжної культури. Більше того, книжна східнохристиянська культура церковнослов’янською мовою була спільною також для болгар, східних романців, сербів.

Система української мови, за оцінками лінгвістів, складається орієнтовно до XII ст., але не пізніше XIII століття.

Варіантів катастрофи і втрати цінностей багато, варіант відродження лише один. Це — дбайливе збереження всього, що служило в нашій історії істині, добру і красі.

Україна — це завжди щось більше, ніж суто україномовна або українська за сюжетами і тематикою культура.

Культура — неначе колосальний континент, на якому ми живемо. Це неначе мова, якою треба оволодіти, щоб зрозуміти безкінечно глибокі смисли, що ними наділені всі її таємничі системи знаків.

Культура — це ми. Але це й більше, ніж ми. Жодна найгеніальніша, найосвіченіша, найчутливіша до людських пристрастей, болю і радощів особистість не може втілювати в собі всю націю з її культурою. В кожній людині, як в краплині сонце, відображається і світить якоюсь своєю гранню вселюдський здобуток.

Будівлі, книги, музика живуть тільки тоді, коли їх читають, сприймають, розуміють.

Кожному серце щемить, коли він після довгої відсутності під’їжджає до рідної домівки. Кожному по-своєму промовляє його верба над його річкою, кожна грядка його поля, шум його лісу, його вулиці й площі — і ті, що встелені асфальтом, і ті, що вкриті теплою літньою пилюкою.

Україна — це люди, які зберігають і розвивають з покоління в покоління певні стандарти життя, цінності і норми, побут і культуру.

…Україною робить людей не кров і земля. Україною їх робить та культура, до якої вони причетні.