Михайло Івченко

…ми зуміємо знайти наш шлях, ми відшукаємо найтоншу, найціннішу красу життя.

Якась нитка, чула, рожево-тепла, звʼязує нас — се так яскраво відчуваю.

…що таке життя? Одвічний потяг до сонця, до світла, одвічне шукання краси.

Я оголив свою душу, ніжну й чулу, розкрив обійми її для всього світу. А вони, жорстокі й люті, прийшли й холодними брудними дубчиками постьобали її, мою душу.

Людині треба спізнати інтуїтивні процеси появи життя і смерті. Тоді вона взнає, що жити їй — повнотою гармонійною з природним життям.

Життя, як комета, що п'яна радісним блуканням у світах і не знає свого постійного шляху. Десь розпалиться, засяє великим огнем, а потім розсиплеться на дрібні шматочки - в туманність!.. Щоб знову родилося сонце, нове сонце й по-новому засяяло світові. І так одвіку й довіку!

...до млості заболіло серце.

На маленькому клаптику землі хтось творив велику містерію, спізнавши голос Бога.

Радість у безконечному русі, в безнастанно мінливих враженнях, радість у буйній творчості духа.

Навколо велика світова нудьга.

В однім пункті сходиться ввесь світ. Коли втрапиш на такий пункт - прислухайся! Коли відчуєш, як у твоїм серці голосно заспіває він, - знай: то є пуп землі! Стань тоді й слухай! То є пуп твого серця, то є пуп твого життя, пуп землі і всього, всього світу! Тоді знай: нікуди більш тоді поспішати! Стань, і слухай, і дивись - ніщо більше не зрушить. А навколо тебе кружлятимуть сонця й планети. А навколо тебе вітри рватимуть хмари й землю в клоччя. А навколо тебе тікатимуть люди на торохких колісницях та баских конях. А інші гнатимуться за ними. То буде голос богів, то буде творча пісня їх! Стій, і слухай, і вбивай у своє серце! Хай воно співає нових і нових пісень. І нікуди більше тобі поспішати!

...серце коханням хвилюється.

Скинути б усі думки, що сідають у душу, обтяжують її, як торбинки за плечима в старця, й побігти тоді на байраки, і втонути в дзвінкому сміхові ярів!

...щохвилини відчував, як сплітаються нові тенета, що наповнюють серце не знаною ще радістю, як тане серце весняним снігом.

...в обличчі дівчини щось було знайоме. З глибин очей лився світ, якого давно вже шукав.

Всяка робота, голубчику, важка, коли вона не по тобі, не до твоєї натури приладнана!

Чомусь холонуло біля серця. І знову виринала жовта, як піски пустельні, нудьга. Вона ширилася з глибин серця, розпливалася в просторах, заливала все холодним жовтим мороком і непорушністю.

Все залежить од волі людини. Волею все можна перемогти.

Яка може бути нудьга, коли навколо усюди розсіяний світ вічності, її творчий дух!

В чому зміст життя? В радості, у прийманні сонячних байраків, холодних ясних ранків, звідти зорить нове слово, нова пісня вічності.

Образ це символ, це відбиток у слові переживань. Це дух Божий, що розсіявся в природі, а людина відчула його й одбила в слові.

...треба спізнати в кожному подиху життя голос вічності - тоді стане велика світова гармонія!

Кожен ярок, кожен байрак, кожний клаптик землі має свою, властиву йому одному прикмету, свій власний клаптик душі. Той, хто спізнає цей клаптик душі, той відчує великий дух вічності, розпорошений скрізь, по всіх живих просторах світу.

Новий день! Це народження зовсім нового світу, нового життя! В цьому великому світовому колесі скільки за ніч сталося великих подій! Народилися нові істоти і з радісним криком простягають маленькі рученята. В цю пору десь у світовому просторі повстали з космічних туманів нові сонця, і благословили цей величний момент, якого ще не було в вічності, - і засміялись. А тоді подались у простір пройти призначену путь.

...колись настане час: прокинеться людина, - а навколо ранок, сонце сміється. І засміється людина з радості великої, й спізнає свого Бога, своє щастя.

Усякому одміряв Бог частину свого розуму. І всяк розумну думку приймає.

Захоплене серце розливалося широким струменем невимовної радості. Хотів упасти, цілувати землю, притиснути до грудей трави й квіти, щоб один момент розлився у вічність. І послати в небо радісну хвалу творцеві.

Як приємно бути завжди в гостях! І що, властиво, наше життя, як не радість перебування в гостях. Треба ж пройти в ньому якнайлегше. І що ми самі, як не тимчасові мандрівники на цій прекрасній планеті! Треба тільки спромогтись і знайти відміряну нам зарані стежку, "потрібне зробити не важким, а важке не потрібним".

…мені здається, що моя душа всею істотою злилась з музикою життя і в темп їй дзвенить і рветься на простір.

Я би хотів поцілувати душу твою, змучену, знівечену, міцним дружнім поцілунком. Внести в неї юні соки свої, віддати міцний подих вітру, п’яні шуми весняні.

Один мент наші погляди зустрілись і застигли на мить. Я зустрів якусь теплу вдячність в тих очах.

…чомусь безмірно хочеться співати, віддати комусь усю силу почуття!

Людині треба спізнати інтуїтивні процеси появи життя і смерті. Тоді вона взнає, що жити їй — повнотою гармонійною з природним життям.