Леонід Скрипник

Більшість людей процес відчуття називають здебільшого "думання". Чи звернули ви увагу на те, як надзвичайно часто ми чуємо навколо себе слова: "я думаю". Можна подумати, що ми живемо вже в справжньому світі розуму. Не вірте. Дев'ятсот дев'ятдесят дев'ять чоловіка з тисячі думають дуже рідко. Але вся тисяча постійно, безперервно щось та відчуває…

Ми ставимося до нашого мислення з величезною офіціяльною повагою. Ми часто буваємо щиро переконані, що наш хазяїн – мозок. – Це тільки тому, що в нас його ще мало. Так мало, що дуже багатьом удається впевнити себе, що його багато. Не вірте навіть собі в цьому. – Це небезпечна помилка…

...кохання й співчуття - речі хороші, що й казати, але тактовність, що вся є - почуття міри - краще. Навіть кохаючи - не варт лізти в кохану душу. Річ у тому, що скидати чобіт ми не вміємо. Ми живемо в атмосфері постійного холоду, і наші чоботи стали частиною нашого тіла...

Буття визначає свідомість. А стан свідомости визначає сприймання світу.

Пісня...Перший наслідок усвідомлення нашим предком великої ритмічности світу.

...відчувати в своїй душі яскраве й ніжне сонце - завжди варто. Це надто рідко вдається...

...у тому й чудесність мистецтва, що до кожного серця воно вибирає окремий шлях, що в кожній людині влада його виявляється різно, а саме - індивідуально!

Іронізування це лише прикрий доказ занепаду моралі.

Рафінована культура, визначає рафінований шлунок. Рафінований шлунок вимагає рафінованих страв. Рафінований шлунок - це попсований шлунок. Він нічого, крім речей напівпережованих, перетравити не може. І вихід створило мистецтво...

Жінки незрівняно реальніші від нас, чоловіків.

...розуміння дорожче за кохання.

Брутальні прояви огидної дійсности завжди руйнують чудові будови наших мрій.

Кожен крок - єдиний, кожен крок - досягнення, кожен крок - радість.

Всі люди, а значить і ви, завжди кудинебудь ідуть. Ми ніколи нікуди не доходимо, крім смерти, бо досягнення - це зупинка, припинення руху, а це й є смерть.

Ми, люди, надзвичайно рідко здатні усвідомити своє щастя.

О, загадкова глибина душі колишнього "народу-богошукача", "великого руського народу", що йому так щиро служити збирався мій герой і що раптом перетворився в народа-звіря, душогуба і "взбунтовавшегося раба!" – Страшно на цьому світі, панове інтеліґенти…

Могутнє джерело творчих сил - кохання - палає в ньому міцним вогнищем. Вогонь цей не руйнує, але творить.

Хто не знає цих перших колючок кохання?.. Хто з нас не відчував цього болю? Хто не робив безнадійних спроб вирішити нерішиму загадку: чому це з коханою, іменно з нею, що їй так палко хочеться показати себе в своїм найкращім вигляді, перед якою хочеться блищати розумом, новим костюмом, гострістю, свіжо поголеними щоками, ґалянтністю, люб'язністю, вишуканою спритністю, манікюром – словом, всім тим, що так впливає на жіноче серце, – чому іменно з нею, з коханою, все це вдається значно трудніш, ніж будь з ким іншим?

За правду завжди страждають...

Мужчина, створений для діяльности, не знає катування, гіршого, ніж бездіяльність...

Нова людина народжується до життя. Ще несвідома й бездіяльна - вона вже причина страждання других людей.