Григір Тютюнник

…ми спізналися лише очима, обізвалися одне до одного душами. Чи, може, така вона і є — любов, що промовляє в німій розмові очей, душ, живе в отій прекрасній миті, яку не можна зупинить?...

Люди! Схаменіться. Адже ви добровільно, щодня, щомиті відмовляєтесь від насолоди життям, таким коротким. Ви більше дієте, ніж думаєте. Більше знаєте, ніж відчуваєте. Бо вам — ніколи!

Раніше я думав, що борюся, як бореться кожна людина за те, ким вона хоче бути і як хоче жити. Тепер збагнув, що тільки борсався в ятерині дрібниць та принижувався. І в імʼя чого! Щоб подвоювати й потроювати ту ж таки помилку…

… важливо за всяких обставин залишатися із відкритими душами - тільки тоді ми не оглухнемо серцями, тільки тоді повною мірою відчуємо Людину в собі й в інших.

…як легко дається людині щастя, якщо вона не вигадує його сама собі, не пнеться до нього з останніх сил, а ласує ним вільно, як повітрям і водою.

Передвечірня далина, весняне червоноводдя на луках та прощальні гуки сонячної заграви, що поволі стихають, завжди будять у мені щось святе, і тоді я розумію і люблю язичників, їхню релігію, таку просту і близьку людській душі.

…я раптом побачив себе збоку, чужими очима, - напевно, так бачить себе актор у фільмі, де він грає: кожен свій крок, слово, вчинок - і гостро, як біль, відчув, що став не самим собою, а кимось іншим і що ця роль мені важка.

…обмежені люди прагнуть себе якось возвеличити, щоб хоч у дрібницях стати вищими за інших. Сама по собі людина рідко возвеличує себе, бо для цього потрібні певні зусилля. Це роблять обставини, в які вона потрапляє, обʼєктивний момент.

Читати — найдешевше і найкорисніше задоволення на Землі.

Життя справді складне, і єдиний у нього підручник — досвід.